Спляча книга

На полиці, серед книг про далекі країни й небачених звірів, стояла велика цікава Книга. У ній розповідалося про могутнього богатиря. Букви в цій Книзі яріли, як розпечене залізо. Вона мала дивну властивість: як тільки доторкнеться палах-куче вогненне слово до людського серця, в ньому займеться вогник. І людина, в якої у грудях б'ється серце з цим вогником, стає могутньою і непереможною.

Але минув уже не один рік, як Книгу читали. Щотижня Господиня знімала її з полиці, обережно витирала з обкладинки пилюку й знову ставила на полицю. Книга чекала - ось-ось її прочитають, та ніхто її навіть не розгортав.

Часто до господаря приходили гості. Господар любив показувати книги: дивіться, які в моїх книг красиві палітурки.

Стали вогненні букви меркнути. Потемніли палкі слова. Могутній богатир, про якого розповідалося в книзі, заснув. Тепер уже на полиці стояла не Вогненна, а Спляча Книга.

Чому мама так хвалить?

Пішла мама на роботу, а вдома залишилась шестирічна дівчинка Люда. Вона ще не ходить до школи.
Мама сказала Люді, щоб вона курей нагодувала й квіти полила.
Люда нагодувала курей і полила квіти. А потім думає: "Зварю борщу. Мама прийде з роботи втомлена. Хай відпочине".
Зварила Люда борщу, попробувала. Борщ несмачний... Оце буде мама сваритися, що вона несмачного борщу наварила.
Прийшла мама з роботи. Здивувалась, що Люда зварила страву. Насипала борщу, їсть і хвалить:
- Ой смачного ж ти борщу зварила, дочко.
Люді ніяково слухати ці слова. Адже вона пробувала борщ - він несмачний. Думає Люда: "Чому ж мама так хвалить?"

 

Соромно перед соловейком

Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.
Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчата вже закінчили обідати, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав.
Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда сиділи, боячись поворухнутись. Соловейко перестав співати.
Оля зібрала недоїдки й шматки газети, кинула під кущ.
Ліда зібрала недоїдки в газету, загорнула й поклала в сумку.
- Навіщо ти зібрала сміття? - запитала Оля. - Це ж у лісі... Ніхто не бачить...
- Соромно перед соловейком, - тихо відповіла Ліда.

 

Сива волосинка

Маленький Михайлик побачив у косі матері три сиві волосин-ки.
- Мамо, у вашій косі три сиві волосинки, - сказав Михай-лик.
Мама усміхнулась і нічого не сказала. Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки.
- Мамо, - сказав Михайлик здивовано, - у вашій косі чотири сиві волосинки, а було три...Чого це посивіла ще одна волосинка?
- Від болю, - відповіла мати. - Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка...
- А від чого ж у вас боліло серце?
- Пам'ятаєш, ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілці. Серце заболіло, й волосинка посивіла.
Михайлик довго сидів задумливий, мовчазний. Потім підійшов до мами, обняв її і тихо спитав:
-Мамо, а коли я на товстій гілці сидітиму, волосинка не посивіє?

 

Розділена радість

У Катрусі сьогодні велика радість. Понад рік хворів її татко.
В лікарні лежав, три операції переніс. Мамі і Катрусі було тяж-ко. Не раз, бувало, прокинеться Катруся вночі й чує: мама тихо плаче.
А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.
Радісно сяють Катрусині очі. Прийшовши до школи, зустрі-ла дівчинка в дворі двох своїх однокласників, Петрика і Гришка. Зустріла й поділилась радістю:
- Наш татко видужав...
Петрик і Гришко, глянувши на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м'яча. Катруся пішла до дівчаток, що гралися в класи.
- Наш татко видужав, - сказала вона, і радість засяяла в її очах.
Одна з дівчаток, Ніна, з подивом запитала:
- Видужав - ну й що з того?
Катруся відчула, як із грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Вона відійшла до тополі на кінці шкільного подвір'я і заплакала.
- Чому ти плачеш, Катрусю? - почула вона тихий, ласка-вий голос Кості, мовчазного хлопчика, її однокласника.
Катруся піднесла голову й, схлипуючи, відповіла:
- Наш татко видужав...
- Ой, як же це добре! - зрадів Костя. - Біля нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарве-мо пролісків і понесемо твоєму таткові.
Радість засяяла в Катрусиних очах.